У 1942 році, війська нацистської Німеччини, захопили у полон українського червоноармійця – Івана Дем'янюка. У 2009 році, онуки тих самих німецьких нацистів, бажають судити того ж самого українського військовополоненого, звинувачують його злочинах спланованих та скоєних саме німцями. Саме німці знищили 6 мільйонів євреїв, саме німці знищили мільйони українців, а тепер їхня новітня фюрер, Ангела Меркель відмовляється відвідати памятник жертвам Голодомора у Києві.
Але сьогодні хочу розказати про інше, у багатьох країнах Европи у 2007-9 рр., була видана книга «Зондеркоманда» (Sonderkommando), написана французською журналісткою Беатріс Праскьє (Béatrice Prasquier) на основі розмов з грецьким євреєм Шломо Венезіа (Schlomo Venezia), який був членом Зондеркоманди в Освєнцині у 1944 році.
Німці заарештували Шломо у березні 1944 у синагозі і відправили до концтабору Біркенау – Аушвіц. Там він став членом Зондеркоманди, у обовязки, якого входило відкривати тяжкий люк (на стелі газової камери), через який туди подавали газ «Циклон Б». Потім люк закривали. «Бувало це робив я, бувало інші», каже Шломо Венезія.
Працюючи у Зондеркоманді Шломо стриг волосся жінкам, знімав золоті зуби з мертвих, носив тіла мерців до транспортера, який звозив їх у крематорій. Шломо також відмивав стіни та підлогу газівки, аби скрити сліди трагедії, яка там відбувалась. Члени Зондеркоманди, які говорили мовою євреїв тої чи іншої країни, також часто давали накази роздягатися, складати речі, заходити у газову камеру.
Ось що каже Шломо про свою відповідальність у трегедії Голокоста: «Лише німці вбивали. Важливо підкреслити, (ми) не мали вибору. Ті, хто відмовлявся, їх одразу ж вбивали кулею у потилицю. Для німців то не було тяжко, вбивали 10, одразу ж прибували інші 50.»
Шломо не від кого не скривається, Німеччина не вимагає його екстрадиції, його не позбавляють громадянства, він побував у Освєнцині у 1992 році, виступає перед публікою у різних країнах світу.
Порівняйте його розповідь з історією Івана Дем'янюка і знайдіть відмінності. Я таких не бачу. Дем'янюк також стояв перед вибором, співпрацювати, або бути вбитим. Він також хотів жити. Йому також повезло, він вижив, емігрував у США, все своє життя був роботягою, намагався дати дітям життя, яке сам не мав ані в підсовіцькій Україні, а ні в нацистській Німеччині. Яка ж його провина? Бути українцем? Хіба що...
Данні про книгу «Зондеркоманда»: часопис «Sábado», Портуґалія, № 230 – 25.09 – 01.10.2008
Читати книгу (вибране):
http://www.scribd.com/doc/5008354/Sonderkommando-Auschwitz
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
