Шкiра леопардa

От ніхто з вас френди ніц не пише про домовленності Юля – Евросоюз у Брюселі за газ. Португальський блоггер Жузе Мілязеш, власкор агенції ЛУЗА / ТБ SIC у Москві каже, що Путєномєдвєди у шоці, погрожують Европі ссати мєдлєно, акуратно бєспрєдєлом. Читати португальською отутка.

Якщо все так і буде, то Юлі – моя повага та готовність її бачити у Києві на білому коні. Дуже хочеться, аби так і було (в плані за газ).

***

У Мозамбіку справа йде до осіні – зими, замість +35° вдень, буде +25° вдень та +19°  вночі. Але не у тому справа. Приїжаю вчора о півночі додому (у Мозамбік приїхав працювати український нейрохірург, їздив з ним знайомитися), ставлю машину у гараж, раптом якийсь лисий поцан у шортах тікає у глиб гаражу, руки на животі тримає. Інший відвернувся від мене, щось у матні копається. Невже думаю, це злодії, які дзеркала крадуть (потім купляєш їх на базарі від 5 до 15 баксів, як виторгуєш). Але раптом зрозумів, в Україні весна, у нас осінь, а хлоп у шортах – то була кобіта, а її кавалєр матню застібував. Нарід місця вдома не має, ось і кохалися у дворі, між машинами. Теж романтика. А мені що, аби дзеркала не тирили...

***

Все ж таки і від феміністок якась користь, кажуть, що Бузінє в мєрзкоє ліцо тортика кинули, мєлочь, а приємно, хоча краще би, як УНСО каурову, але хоч би й так... (де були наші чоловіки, що пацику ну, розкішниці не надавали вже давно, га?)   

UPD: Дукую Олександрі Шевченко (Femen), яка діє замість розмов про те, що і як треба робити з цією паскудою. Обіцяю, що якщо матиму таку можливість у наступний приїзд в Україну спробую акцію прямої дії до Б.

Вчора та позавчора моя френд – стрічка рясніла від постів типу «як же ж то ж воно файно, що леді тюльку макнули, так їй курві і треба».

А сьогодні тон радикально змінився, мої френди, причому диво, навіть більше праві, а ніж ліві, ніби-то змагаються між собою хто крутіше макне Тягнибока, ВО Свободу, Тернопіль, тернопілян і взагалі українців у лайні. Таке почуття, що «Ізвєстія» і яніночкосоколовская стоять у стороні і нервово палять, не знають як же ж то їм переплюнути українських жж-истів у критиці жахливих «фошистів» з ВО Свобода.

Мабуть у минулому, чи позаминулому місяці, я запостив у себе у жж вірш, який (якщо в двох словах) закликав відібрати в українців Україну і віддати її неукраїнцям, бо українці «нєтолерантньі», а ті від нас постраждали. Комусь вірш сподобався (його перепощували), дехто сказав, що вірш «фошистський», а я сам «деградую».

Звісно, що я не просто так запостив вірш, не через любов до поезії чи етапажу. Я його запостив, бо він був відповіддю на мої роздуми про те, «чому ревуть воли, якщо ясла повні»? Клясик казав, українець, він як дикий тур, працює на пана, але в один день скидає пута, тощо (читав це десь 25 років тому, тому цитую по-памяті).

Так от, я вважаю, що перемога ВО Свободи у Тернополі – це отой самий український тур, якого дістали чужинці (ну і свої щельменко дєньшікі), які газдують собі на нашій землі. Невже діми собачніки / джангірови та проча наволоч вважає, що може себе поводити у гостях так нахабно і дико, як вони поводяться і їм за це ніколи і нічого не буде?

Я спитаю архінеполіткоректно, титульна / корінна нація України коли почне владарювати на нашій, не своїй землі?

Вчора у свойому жж Вахтанг Кіпіані сказав, що перемога ВО Свободи – це поразка толерантної української правиці. Погоджуюсь, але такої правиці ми ніколи і не мали. Нема і ніколи у нас не було своєї «Тевземей ун Брівібай», ніколи ми не мали сили та сміливості показати на двері зайдам, вислати з країни у 24 години різний неблагодійний елемент, у кінці кінців посадити показово у тюрму будь яку паскуду, яка у черговий раз назве нас десь у мережі «хохлами» (українець з Росії, який назвав москалів кацапами лише чудом не сів, заплативши чималий штраф).

Сьогодні заїхав у поліцію, аби мені продовжили дію тальону, який заміняє права (у минулому місяці мав невелику аварію, права забрали, кажуть віддамо, якщо постраждалий напише, що не має претенсій, але все одне випишемо штраф, біля 35 баксів). Добре, я згодний, бо інакше справа піде до суду, мені не страшно, але часу жаль по судам тягатися.

Приїжаю у відділення у обідню перерву, ну, думаю, десь пів – годинки точно втрачу. Йобєн – бобєн, мене обслугували десь за три хвилини, дядечко інспектор швиденько продовжив талон ще на 30 днів (бо декларації я так і не приніс, тамтому поцану машину ніби-то і ремонтує страхова компанія, але якось не до кінця офіційно). Я був у приємному шоці, так що гріх казати, шо Африка не еволюціонує, просто її еволюція вона така троооооооооооохи повїїїїїїїїїїїїїїльна...

Поїхали провідати одну родичку, незнайомий будинок, 8-ий поверх, спускаємось назад, у мене таке почуття, що буде якийсь негаразд. Так і є: один пацик з розбитою головою сидить на сходах, інший стоїть плачить і лається з родичкою першого пацика. Все троха на підвишчених тонах, але без істерики. Дістав з кишені бальон зі сльозоточивим газом, невже, думаю зараз його випробую на комусь? Але обійшлось, всі якось розішлися і я також до машини покрокував, отака вона сила передчуття.

А кілька днів тому мені 2 дні підряд снилася вода: один раз щось десь лилося, інший раз водосточні канави повні води. Навіть хтів спитатися вас, френди, хто знає що б то означало, аж раптом позавчора йобнув робочою машиною машину начальника. Правда не сильно. Отож теперка знаю, що вода – то є якесь попередження про небезпеку, для мене в усілякому разі.

Шануймося і давайте на наступне Євробачення висувати «Дезл дрімз» (моя улюблена це звісно "Shock your mind", файні та прогресивні хлопаки, не виграємо, то хоч пациків зробимо знаменитими у Европах...

Дивитися:

http://www.youtube.com/watch?v=06cX8zWcNbE

Френд Полярний Птах просив дістати зімбабвійських грошей, бажано квінтільйон трільйонів щонайменше. І я такий засмучений думав де б їх дістати, з одного боку всі кажуть, що у Зімбабве всі ці квінтільйони на смітниках лежать, з іншого боку я поки що у Зімбабвае на смітники не збираюсь, якось так...

Невигадані історії з мозамбікського життя, 14.02.2009

Взагалі цей день прйшов у цьому році якось мляво. Може криза світова у тому винна, не знаю. Був в грудні – січні у ПАР, та ж сама історія: у Преторії всього одна (!) так, одна вулиця де у будинках висять кольрові гірлянди, якісь прикраси. На тій вулиці розташовані резиденції послів, різні фундації (будинок українського посла, наприклад, весь такий красивий, не скажеш, що у нас криза). У Кейптауні та ж сама історія – на все місто одна публічна ялинка (залізна труба і лише на висоті 10-12 метрів кілька ялинкових гілок). Імітація звісно, мабуть китайський пластик.

Їхав додому у Мозамбік у ніч з 31.12 на 01.01, не побачив жодної там ракети, петарди чи якоїсь іншої китайської новорічної дурні, що літає і вибухає. Хоча може у ПАР зараз заборонено пускати ракети, хто його знає?

Повернемось до сьогоднішнього дня Св. Велентина. Мій колєга Валентин рано – вранці (годині о 10-ій, але я ліг спати о пятій) звалив на пляж, обіцявся, що повернеться десь о пятій вечора та підемо вигулювати наших кобіт десь у ресторан. Вчора ще довго думали куди ломанутись: Крюгер Парк, слонячий заповідник, дуже далекий пляж, близький пляж, нікуди не їздити та прогуляти це бабло у ресторані (нажертися суші, наприклад), попрацювати, прокладаючи мережу там де вже її прокладаємо пів – року. Колєга звалив на пляж, а я поїхав купляти фару до мого авта. За одну фару вчора просили 220 долярів. Сцуко, це дорого, як на мене. Купив сьогодні у Ахмеда, що торгує тачками з Японіїї за 112, думаю, що непогано. Китайці просили 140 і не хотіли збавляти.

Короче, вибрався з хати вже після 22.00, на вулицях купа машин, кобіта хоче в китайський ресторан, приїхали, ресторан закритий. Симпотний хазяїн пан Янґ каже вибачайте люди добрі, якщо зараз не відпущу офіціянток, потім буду змушений розвозити їх додому на таксі. Ось, якби у мене був мікроавтобус із власним водієм. Треба Янґа познайомити з Ахмедом...

Прийшлося йти у «рускій» ресторан, який тримають два Івана, один литовець, інший бєларус, громадянин України, але живе у Севастополі, тому постійно каже хохли та хохляндія. Повбивав би. Виделок не несуть, ножів не несуть, хлоп – офіціянт приніс смачних пельменів (вареники також роблять, але не завжди) з ложками (!). Точно мене з кобітою переплутав з пяними «рускімі» моряками. На чай все одно йому пів – доляри залишив, у інший раз спитаю суворіше за виделки.

Поїхали істи морозиво у KFC. Воно у них гарне, мені подобається і в принципі дешеве. Півтора доляри стаканчик. Вже перевалило за північ, але KFC відкриті, хоча людей небагато. Повно непоганих мулаток, переважно у червоному вбранні, ловлю себе на тому, що розглядаю їх, замість дивитися на свою кобіту. У дверях KFC гамірно, якийсь поцан залупається з продавцями, кричить, що «покаже їм кийка», свого власного чи що? Ті йому кричать, що викличуть поліцію. Друзі і дівчина тягнуть поцана до машини, всі розходяться. Зустрічаю знайомого охоронця, колись разом продавали якісь «уокі – токі», заробили якусь копійчину. Розмови про життя – буття: «а він? Та ти що?! А вона? Та не може бути! Четверо онуків?». Йо-мойо, час і справді летить невпинно.

Хіт дня – купа мусульманських дівчат (я їх називаю Талібан Ейрлайнс, бо фантазую, що вони можуть бути там стюардесами) у червоних хустках. А їм їде, до речі, кожна друга – просто Жаді, лише попи у деяких завеликі. Правда у Джовані Антонеллі вона також не маленька. На віїзді з заправки (1 літр бензина у нас коштує десь 95 центів) стоїть купа хлопців – дівок (або міні – спідниця, або груди показує), хоча майже всі індо – пакістанського походження (росіяни кажуть індюки). Проїжаю і думаю, якщо спитатися у них, чи «племінницям Бін Ладена сьогодні можна ходити вдягнутими, як одаліски», то вони образяться, чи не дуже?

Мабуть образяться та проголосять проти мене фатву, як проти Рушді. Уявляєте, буду продавати вам ці ж самі тексти, але вже за великі грощі (у Португалії «Сотанінські вірші» коштували 100 баксів мяка обкладинка). Ви до цього готові?

У Портуґалії, у видавництві Livraria Civilização Editora було видано роман Марини Левицької (британська письменниця українського походження), «Коротка історія тракторів українською».

Купити книгу португальською:

http://www.webboom.pt/ficha.asp?ID=151062

Ціна: EUR 19,90

Видавництво: Livraria Civilização Editora

ISBN: 9789722623674

Рік видання: 2006

Кількість сторінок: 316

Обкладинка: м´яка

Розміри: 15 x 23,5 x 1,5 см

Міцні засмальцовані руки
І м'язи тверді, наче дуб,
На білій, як день, вишиванці
Блищить український тризуб.
В очах крижана недовіра,
Як глобус блищить голова,
Давно не гуляла сокира
По вулицях міста Москва!

пісеньку мона завантажити на http://62.80.178.137/file/1488732/1280101/18%20-%20OT%20VINTA%20-%20Mitsni%20Zasmaltsovani%20Ruky.mp3

прикольна пісенька! ще є спокійніші на http://infostore.org/info/1488732 і http://infostore.org/search?s=%D0%A1%D0%9B%D0%A3%D0%A5%D0%90%D0%99+%D0%A1%D0%92%D0%9E%D0%84%21+

Дякую: Ihorko-k

Дорогі френди, вибачайте що викладаю лише сьогодні, учора забув записати на флешу, лишив вдома…

Георгіївська стрічка – це прапор НСДАП без свастики, це пиво без алкоголю, це сало халал!

Оскільки майже всі френди, у тому чи іншому вигляді згадують про 9 травня, я також вирішив дати свою візію тотої події та розказати про стосунки моєї родини з 2-ою Світовою Війною. Як завше, для цього треба троха зануритись у історію...

А, забув. Маленький відступ. Всі кажуть, що «таки добра що СССР переміг Третій Райх». Таки добра, чом би і ні? Адже, як не відстоювали інтереси України перед п. Шилькґрубером, лобісти Василь Кожелянко та Aльфред Poзенберґ, так і не змогли переконати тотого тупого австійчука. Він як затаїв «обідку» на рутенів, під час свого злиденного життя у Відні, так вже і помер з тотим переконанням. Пам’ятаю, читав в одній анти – нацистській книзі, якогось про – совіцького британського історика такий собі пасаж з гітлерового щоденника: «Знову Розенберґ буде мене переконувати, що українські жінки належать до арійської раси». Знаєте, вже пройшло більше десяти років, а я все ще пам’ятаю цю фразу! З тотого часу полюбив я Розенберґа, дуже жалкував, що дурні американці його повісили, що він їм зробив?

Коротка правдива історія мого життя, у ретроспективі

(Набрано у власній ортографії, без апострофів та з використанням твердого и)

Нещодавно один з моїх (та й ваших) френдів, не памятаю хто саме, тому хай себе сам назве, висловив думку про те, що брутальна москальська анти – українська пропаганда є найкращим засобом виховання мільйонів українських патріотів. Френд Денисенко, здається це був він, навіть сказав, що треба таку думку занотувати. Що ж, я вже ношуся з ідеєю написати маленький ессей на цю тему, мабуть років з пять, але все якось не маю на це часу. Тому, аби на бути Чарльзом Дарвіним, який поки обмірковував Теорію Еволюції, інщий її майже «запатентував», волію розказати, як я, абсолютний москальчук, став справжнім лютим «бендерою», який спить і бачить, як би йому випити москальської кровиці. Але давайте послідовно ...
+ Післямова від Тетяни Метельової

 
Буду дуже вдячний френдам за кілька незлих тихих слів щодо моєї писанини...

Сказ – былинушка

Прихожу, я значится вчера вечером домой с работы, отдохнул уже маненько с пацанами, (тяпнули по бутылочке исконной на брата по случаю вторника) и значится думаю, как бы мне это, культурку там повысить или ещё какое дело полезное замутить.

Сначала подумал, почитаю-ка я что-нибуть из Анны Ахметовой или какой детективчик из жизни риальных пацанов... Но что-то постоянно нарушало мои планы, сначала сосед пришёл, вернул диск с патриотическими фильмами, ну, ясное дело тоже вздрогнули, только уже с соком апельсиновым мешали. У их, америкосов, эта порча продуктов вродь как название инструмента какого носит, шило там или домкрат. Мне Колесо говорил, но пойди эти названия бездуховные запомни.

Потом то, сё, долг супружеский, одним словом, захожу к себе в ... ну, эта, в эту самую, там где это таво... вобщем вы поняли, вижу, братцы на полу какая-то жаба сидит. Я чуть банку с чёрным пивом из рук не выронил. Во думаю, догнался пацан, уже жабы в собственной сральне мерещатся. Однако присмотрелся, да навродче и не жаба, ещё лучьше посмотрел, дак это ж летучая мышь. Летучая мышь, и где, у меня в этом самом... прости Господи ..., ну я уже говорил.

Я сразу скумекал, неспроста это, у меня доверия к этой нечистой силе с детства нет. Помню был я маленький, только приехали мы в мать городов русских, город – герой Киев, идём с мамой по главной улице, семачки лузгаем, хорошо. И тут что-то привлекло моё внимание (а я то был малец несмышлённый, только – только стал грамоту разбирать, читал исконную версию русского героического эпоса «Ебанишада»), как глядь, а на стене филармонии какая-то странная надпись. Что – то такое вроде наше, русское, да только ничего не понять, как будто как по монгольски написано или там чувашским наречием. Я маму за подол дёрг – дёрг, что мол это за чертовщина такая. А она мне и объясняет, это мол по «украински» написано, «Летюча миша», т.е. как раз «Летучая мышь». Ох и насмеялся же я тогда, «летюча» да ещё и «миша»! Они бы, эти малоросы, что офицеров наших на Галичине на кострах сжигали, ещё бы придумали «Летюча крыса», тогда бы вообще зоопарк бы был. Потеха!!!

А потом я много умных книжек прочёл, например о том, как во времена средневековья (т.е. Русского Третьеримского Царства), в Европе (той ёё части, которую потом онемечили, обанглийчили, офранцузили, опортугалили,  обыспанили и т.д. и т.п. гадкие и опасные жыдо-мазепинцы дивизии SS «Круты – Броды» под командованием Симёна Бульбы – Боровца Шухевича), оперуполномоченные опричнины ловили котов, летучих мышей, ведьм, колдунов и прочих вовкулакив – разносчиков помаранчевой заразы и спасали от них Наш Третий Рим, как могли. Кого топили, кого судили честным пролетарским судом, кого отдавали на поруки в рабочие коллективы заводов, мануфактур и совхозов...     

Что-то я отвлёкся от темы. Ну, пока суть да дело, что-бы лучьше думалось я, конечно ж, ещё пару раз вздрогнул и послал сожительницу мою до ближайшей заправки АЗС. Она что-то пыталась там вякать, что мать твою интересует твоё здоровье, но я быстро расставил все точки над тем чем надо, над тем и расставил. Говорю: - «чтоб без поллитры не возвращалась, что ж это я у тебя не веры что ль правой»? Вобщем ушла она за полечением...

Ах, да, это я о чём? Ах, да про маленького, но ужо сотоНАТОбендерского захватчика, значится. Вот, как я его увидел, тут сразу всё и понял, неспроста это всё. Он здесь что-то вынюхивает. Ещё в древнерусской книге «Кувалда ведьмаков», которую сотоНАТО с понтом называют «Metal Hummer» (хотя я не понимаю, почему эти западэнцы так беззастенчиво пользуются названием исконно русской машины «Хаммер», которую у нас каждый второй риальный пацан водит, но об этом в другой раз), было написано... Ну, ладно, вижу что вы пацаны уже устали, утомил я вас всеми этими бендерцами, так кого ж оне не утомят, окоянные.

Короче, поймал я эту американскую гадину и скормил её соседскому коту Сашуне, который приехал к нам с Родины, не побоюсь этого высокого слова. До этого, он в Никарагуа мышей ловил, Афган хавал, левое яйцо там потерял, потом к нам, конституционный порядок наводить, ветеран спецподразделений. Ему раньше если какой негр на улице говорил: «амиго гату руссу, дай конфэт», то Сашуня каааак даст ему лапой по его ебалу чёрному, тот больше никогда субординацию не терял.

Вот так, дорогие соратники, в следующий раз, расскажу как из грейпфруктов самогон варить.