Почну з того, шо моя мама їздила вчора у ПАР і як людина нє мєстная, знімаючи гроші з банкомата (АТМ по нашому), за якимсь прутнем дозволила, аби їй у цьому допомагав якийсь місцевий підорас бля нефайний африканець тобто. У результаті сьогодні рано вранці цей поц зняв з її рахунка деяке баблішко. Не багато, але неприємно, прийшлося дзвонити у банки, канцелювати її картки. При цьому дзвінок у Millenium BIM (капітали португальські та мозамбіканські) зайняв 18 хвилин, а у Barklays Moçambique (капітал ПАР) всього вісім. Вибираю Барклайз!

 

Ну, а всім добрим людям ще одне нагадування: ніколи і ні при яких обставинах не дозволяйте чужим людям допомагати вам у зніманні грошей, це дуже небезпечно!

 

Частина 2, сон на літовищі

 

Перед тим, як все ж таки заснути (і навіть ше рід час роблення бутербродів) говоримо на тему, що будемо робити, якщо зранку до нас підвалять якісь підораси з наїздами на тему: «це моя приватна власність, що ви тутка робите?!» Нагадую колезі та собі самому, що у Мозамбіку нема ніякої приватної власності на землю, вся земля належить народу, тобто і мені з ним, у такому ключі і збираємось проводити бесіду із можливими незваними гостями.

Лісове літовище, вид з космоса... 

Зранку прокидаємось не дуже то вже і рано, така тавтологія, близько 6:30, оглядаємось навкруги і бачимо дюни покриті лісом (за ними чуємо гуркіт океану), помаранчеве сонце, а також африканського дядька із собакою, який йде літовищем, але на нас уваги не звертає (це при тому, що ми закрили ворота літовища і ще замотали їх якимсь дротом, аби нас не турбували). Підходимо до дядька, він виглядає цілком не агресивним, синій комбінезон, типовий африканський guarda – суміш сторожа та двірника. Ми до нього добрий день, а він відповідає, що говорить лише на зулу. Англійською ні, португальською ні, лише на зулу. Питаємо де тут є туристичні лоджі. Він: «Шо?» Ми: «іТуріста»? Він: «Шо?» Ми: «кая?» (хата). Він: «кая міна?» (моя хата) Ми: «ну хоча б і твоя». Він: «та ж отамка» (показує рукою). Ми: «а туристична кая»? Він: «Шо?» Одним словом на тому і розішлися, дідько відкрив нам ворота і ми поїхали до покинутого кемпінга – лоджа, того біля якого не схотіли лишатися минулої ночі.

 

 

( Читати більше українською )

 

Далі буде...                         

З того часу коли я був маленький, а совіти увійшли у Афганістан, мені запамяталися історії, яка переповідала мама (а їй хтось ще їх розказав, не знаю чи реально «хавав Афган» чи ні). Так ось, з цих кухонних історій, пргадую таку (совок розказує совку): «я сьогодні у місті ТАКІ очі бачив!!!» Це від того, що жінки вже тоді ходили в Афганістані у паранжі...

 

Так і я сьогодні, зайшов у супермаркет і таку там попу побачив, що дійсно мрія поета, розкішна, невеличка, охайна, тугенько обтягнута у лилові лосіні – легінси, просто секс – бомбою була її власниця.

 

А зараз сижу і пишу вам ці нотатки при світлі свічки та монітора компьютера, бо у мене у хаті знову якісь негаразди з компьютером, а приватних електриків кликати не хочу, подзвонив у МозамбікЕнерго (ЕДМ), хай присилають техніків. Кобіта – диспетчер сказала подзвонити у 21.00, якщо ніхто не прийде, зараз буду дзвонити... Не буруть слухавку, німці позорниє... Сцуко лише зараз дозвонився, до того шукав на мапі дуже цікаві речі, рекомендую сайт http://www.360cities.net тіпа Гугл Земля, але здається, що краще...

 

Одним словом, 1-го травня, я з колегою та дружинами, як справжні буржуїни замість піти на демонстрацію трудящих, ломанули на природу, точніше у Слонячий Заповідник, розташований неподалік від Мапуту у місцевості під назвою Матутуїне. Сіли на позичений мікроавтобус Міцубісі Селіка і поїхали у бік пляжу – курорта Понта де Оуру, до якого всього 120 км з Мапуту, але половина дороги – лісом, отож потрібен джип, займає дорога до Понти десь 3 – 4 години (дивлячись хто як за власним джипом не шкодує).

 

 

( Читати більше українська )

 

Далі буде....

На вихідних був в ПАР, у Йоганнезбурзі, місто здалося мені дуже спокійним, не знаю чи це діє звикання до Африки чи дійсно було якось незвично мирно...

 

А між тим, 22 квітня у ПАР вибори (4-ті загальнонаціональні та демократичні), якби не невеличкі та дешеві банери з картону (куди там ПАР до цієї бідної України з її лайт-боксами по 500 баксів за добу), то і не згадав би, що виборці скоро знову зможуть розпочати стріляти та рубати один одного катанами (ножами для бушу / мачете).

 

На самих банерах написано або «Голосуйте за АНК», або якась чорна баба агітує проголосувати за «білий» «Демократичний альянс», або «Vote HOPE – vote COPE», останні – це дисиденти з АНК, які обіцяють надію. Якось все дуже нецікаво, без жодних родзинок. Ніяких тобі «Freedom Front» (але мабуть цівілізована бурська правиця агітує по бурській провінціії, у Йозі їй ловити нема чого). Про родзинки, таксист – мозамбіканець Жоау, який одружився з мозамбіканською ж мусульманкою і тепер став Мансур, розказував, що у Дурбані вже массово гинуть люди під час політичних розборок, комусь руку відрубали, комусь ще щось.

 

Розказував також про якогось підлого мозамбіканця, який під час останніх погромів (листопад 2008?) показував погромшикам хати ... мозамбіканців. Потім хтось з погромшиків почав вимагати, аби той сказав звідки сам понаєхав, ні і чікнули хлопаку, аби не зраджував своїх же...

 

На деяких заправках не було пального – страйк водіїв вантажівок. Хто працює – того або вбивають, або хоча б ламають йому машину. По ТБ обіцяють купу нових реаліті – шоу та крутять футбол.

 

У місті сила – силенна китайських шопінг – центрів (довгі бараки з червоної цегли з купою магазинів у яких нема навіть одного дзеркала, хоча може не Фенг Шуй). Але по тотих шопінгах ходить багато білого люду, португальців та інших ПАРівців. Дуже часто ті ж самі товари можна побачити у порівняно дорогих Woolworths та Trueworths, але в 4-5 разів дорожче.

 

У кіно нема чого дивитись, якісь або тупі комедії, або просто старі фільми, де були ті часи, коли я дивився у ПАР «Матрицю 2» через тиждень після її американського випуску...

 

Я дуже лінива людина, тому до сих пір не написав про поїздку у Кейптаун, яку мав у грудні – січні і за поради до якої дякую френду shupaka. Але як кажуть у тотому анекдоті, зараз буде, пані вчителько...

 

п.с.

бачив одного старенького ортодоксального єврея у високій шляпі і з довгим волоссям та одну родину, він – у кіпі та з дорогим мобільним, вона з троьома дітьми, схожа на карикатурну одеситку з російських серіалів.

Коли був у ПАР, подивився новий фільм Кеану Рівза, The Day the Earth Stood Still, мені дуже сподобалось, вийшов з залу навіть трохи приголомшений, але з твердим відчуттям того, що замість задуматися, нарід просто вважатиме фільм ще одним "шматком розваги"...

Дорогi друзi, я зараз знахожуся у ПАР, у Кейптаунi, живу в 200 метрах вiд океану, у недорогому готелi, де тусуються стриптизерки / секс – робiтницi (?) з колишнього совка (нацiональнiсть не виясняв, аби не свiтитися).

 

Якщо кому щось треба конкретне, пищiть на мило / особисте повiдомлення.

 

Ще раз усiх з Новим Роком & Рiздвом.

Рибальський човен, озеро Ніасса

8 лютого 2008 р. Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) у рамках свого проекту «Відкриймо для України українську діаспору» спільно зі Львівським музеєм історії релігії провів зустріч з громадськістю Львова «Українці Бразилії – колись, тепер, завтра». Відбулася цікава розмова з Владикою Діонісієм Ляховичем із Бразилії, сестрою Луїзою Цюпою – Головою Патріаршої Катехитичної Комісії УГКЦ та сестрою Веронікою, котрі впродовж багатьох років працюють для української діаспори Бразилії у сфері духовності, освіти, збереження українських національних традицій і любові до рідној землі...«Українська мова збереглася в Бразилії через Церкву. В Аргентині, на приклад, вона не збереглася тому, що туди не поїхали місіонери», – продовжує владика.
Саме опіка українських священиків й допомогла українцям далеко поза межами Батьківщини вижити фізично і зрости духовно. Незважаючи на те, що українська громада Бразилії працює на 70% у сільському господарстві, вона має своїх чільних представників в усіх сферах бразилійського життя: культурі, економіці, політиці, бізнесі та ін. Зокрема, це письменниця Віра Селянська – Вовк (номінант на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка, зустріч з якою відбулася у Львові з ініціативи Інституту в 2007 р.), економіст Андре Захаров, який очолює у Національному конгресі парламентську Групу «Бразилія-Україна» >>>

Братія іссконнєгі, возвєрнулся я із забітих РПЦ – МП і самім вєрховним Богомъ зємєль Бразіліі, куда єзділ с группой соратнєгов ловіть бєндєровцев. К сожалєнію хвастаться нєчім: ні одін бєндєрєц в наши ісконніє сєті / капкани не попался.

 

Правда віделі во граде, во Ріо де Генварь одного особо опастного бєндерца по імєні Вагнер Мова (одно только імя до чєго же богомєрзкоє), он стоял вооружонний НАТОвскім «шмайсером» под знаком т.н. «трезуба» УПА – УНСО і куда-то смотрєл вверх (не іначє как ждал сєкрєтного знака із Вашінгтонского обкома для нападєнія на мірноє рускоязічноє насєлєніє бліжайшєй фавели, т.є. «зємліци»).

 

Вобщєм на єнтот раз нам нє свєзло, но мі нє сдодімся і чєрєз год поєдім отлавлівать бєндєрцев куда-то єщо, напрімєр на остров Пасхі (православніє пєкут кулічі, а ЖБ т.н. «паскі», одно слово сотоНАТОвскоє чєго стоіт)... 

© Folha de S. Paulo

Знято у місті Ліщінга, північ країни, 15.01 – 17.01.2008.

 

п.с. до речі, у цьому місті живе і працює український медик анастезист Костянтин П.

Гламурна афро – кісо, яка сьодні ходила по балькону навпроти мого офісу, відволікала від роботи (час від часу вона ще й, сцуко, персами трясла, за це взагалі штрафовати треба!)

 

Тонцор діско

 

Капітани Немо

 

Мапуту заморозили морози

 
Я, кросівий ... фотаю молоденьких кобіт на пляжу...

Автентична частина майбутнього роману «Щоденник невдахи»

 

Ух, френди, ви не повірете, але останні п’ять днів я приходив додому і починав вечір з перегортання всієї моєї хати. Це я шукав свої записки минулорічної давнини про поїздку у місто Бейра (Beira aбo Beira). Там відбулося стільки всілякого цікавого, що було дуже жаль втратити їх, а у пам’яті все ж не залишається, і ось, учора ввечері, ґура, я знайшов свій чорновик із дорогоцінними записками. Отож читайте і кажіт вашу опінію, особливо це стосується всіх тотих нафайних френдів (тебе також, пане Ідлер), які ніц не зманіфестували про «Щоденник мандрівника».

 

У Бейру, ми (я і мій начальник – росіянин), літали по справах, яких саме, тоте не важливе, працював я тоді на одну російську компанію, що оперувала на теренах Мозамбіку (Moçambique).

 

Літак, що належить Мозамбікським Авіяліниям (LAM_- Linhas Aéreas de Moçambique) запізнився на 10 хвилин, що взагалі то не багато. У Бейрі нас зустріли партнери – еспанці та відвезли у ґотель «Тіволі» - 84 доляри на добу, маленька кімнатка, 2,3 х 3 метри, з душем, супутниковим ТБ (не більше 10 каналів) та кондиціонером.

Швидко скинули речі і поїхали дивитись гру Італія – Франція (тобто фінал ЧЕ з копаного м’яча), тому багато розмов точилося навколо України, Росії, Портуґалії, Еспанії, Галичини (української та еспанської - Galicia). Як відомо, Італія виграла, тому італійці, які мешкають у Бейрі, після гри троха їздили вулицями міста та натискали на кляксони своїх авто.

У багатій хаті нашого партнера – лише один негаразд: меленькі краби забігають з пляжу у двір, плюхаються у басейн і тонуть, або ховаються у маленькому підвальчику, де стоїть насос до басейна.

У тотий вечір на трьох ми випили дві пляшки дуже доброго еспанського виноградного самогону (самогон більш темного кольору смаком нагадував коньяк).

Повернулися у ґотель близько 1.30 ночі, начальник до мене:

- Ну, Дімон, бля, треба мулаток. Якщо вже ми відпочиваємо – то треба починати прямо зараз!

Індуїстська церква за 60 км від м. Мапуту (Мозамбік), по дорозі на пляж Понта де Оуру. Оскільки у португальській імперії, Католицька церква мала спеціяльний статус (закріплений у Конкордаті), то всі "інородчєскіє" церкви не мали права, аби головний фасад їхнього храму виходив на центральні вулиці, тому і синагога у Мапуту і китайська пагода і грецька православна церква Архангела Гавриїла і інші, ховали свої храми у глибині дворів, подалі від очей простого католицького люду.

А індуси зробили ще простіше, побудували свій храм поза містом і тому мали можливість робити релігійні свята більш – менш вільно. Оскільки храм має кілька фігур мавп на паркані, то несвідомий нарід називає цей храм "Mавп'яча" церква.

 

Гора God's Window (1650 м), low veld, ПАР (неподалік від м. Нелспрiт - Nelspruit)
http://blogs.mail.ru/mail/dmytromz/6E4D93A0BB40739.html

      Sabie, Republic of South Africa, December of 2006